Сьогодні відбудеться ІІІ Міжнародна конференція з історії арабської літератури в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Два місяці тому організаційний комітет затвердив тему мого дослідження: «Сад троянд» Варди аль-Язажі очима А. Кримського та М. Зіяде», присвяченого 150-річчю публікації першої збірки віршів Варди 1867 року в Бейруті. Колеги нідіслали мені офіційне запрошення на конференцію і я працював над дослідженням цілий місяць… Я підготував презентацію про Варду та її поезію з рідкісними фотографіями того часу, створив відео для презентації. Відео покажуть на конференції (Ви теж можете переглянути за посиланням), a мене там не буде… на жаль не зміг приїхати. Як кажуть: не судилося!
Ліванська поетеса Варда Аль-Язажі (1838-1924) мала можливості, яких не було в інших жінок у XIX столітті. Вона виросла в родині, де в особливій пошані були наука й література. Батько шейх Насиф аль-Язажі (1800-1871) виховував її таланти, навчав її основ арабської класичної мови, ввів її у світ поезії і творчості. Таке навчання не було доступне жінкам, які були «ув’язненні» в будинках. А коли відкрилися двері для жінок у місіонерських школах, таке навчання тим більше не було доступне, оскільки місіонери не цікавилися арабською літературою і її основними принципами.
У часи Варди її сучасники були вражені тим, що цю поезію, яка була світлом серед суцільної темряви, склала дівчина.
Тодішнє суспільство вважало, що поезія не є цариною жінок. Варто відзначити, що традиційна арабська поезія є джерелом арабської мови і її багатства. І той, хто хотів складати вірші, мав опанувати основи мови і вивчити її строгі правила, риторичні звороти і формальні поетичні структури.
Збірка віршів Варди «Сад троянд», опублікована в 1867 року, нагадує про естетику арабської поезії в час її розквіту. Це було характерно для епохи в цілому і, по суті, є передумовою відродження арабської поезії. Літературна історія, проте, відзначає чоловіків-поетів, але нехтує Вардою аль-Язіджі. Але чому?
Ми можемо уявити собі, чому так важко було вільно писати про талановиту жінку в патріархальному закритому суспільстві в той час. Однак, це зробили два письменники, які жили в її часі: український академік Агатангел Кримський (1871-1942) у своїй книзі «Історія нової арабської літератури» і письменниця Май Зіяде (1886-1941), яка вважала, що Варда не лише порушила традиції патріархального суспільства, а підтримувала право арабських жінок і їх прагнення до свободи у цілому. Май викладала багато курсів, темою яких було дослідження творчості Варди в жіночих колах у Каїрі і Бейруті на початку ХХ-го століття.
Цього року минає 150 років з дати публікації збірника віршів Варди аль-Язажі «Сад троянд», який надихнув на творчість багатьох жінок на Близькому Сході. Чи можемо ми сьогодні знову подивитися на роботу Варди очима А. Кримського й М. Зіяде і вивчати її доробок?
Ліванська поетеса Варда Аль-Язажі (1838-1924) мала можливості, яких не було в інших жінок у XIX столітті. Вона виросла в родині, де в особливій пошані були наука й література. Батько шейх Насиф аль-Язажі (1800-1871) виховував її таланти, навчав її основ арабської класичної мови, ввів її у світ поезії і творчості. Таке навчання не було доступне жінкам, які були «ув’язненні» в будинках. А коли відкрилися двері для жінок у місіонерських школах, таке навчання тим більше не було доступне, оскільки місіонери не цікавилися арабською літературою і її основними принципами.
У часи Варди її сучасники були вражені тим, що цю поезію, яка була світлом серед суцільної темряви, склала дівчина.
Тодішнє суспільство вважало, що поезія не є цариною жінок. Варто відзначити, що традиційна арабська поезія є джерелом арабської мови і її багатства. І той, хто хотів складати вірші, мав опанувати основи мови і вивчити її строгі правила, риторичні звороти і формальні поетичні структури.
Збірка віршів Варди «Сад троянд», опублікована в 1867 року, нагадує про естетику арабської поезії в час її розквіту. Це було характерно для епохи в цілому і, по суті, є передумовою відродження арабської поезії. Літературна історія, проте, відзначає чоловіків-поетів, але нехтує Вардою аль-Язіджі. Але чому?
Ми можемо уявити собі, чому так важко було вільно писати про талановиту жінку в патріархальному закритому суспільстві в той час. Однак, це зробили два письменники, які жили в її часі: український академік Агатангел Кримський (1871-1942) у своїй книзі «Історія нової арабської літератури» і письменниця Май Зіяде (1886-1941), яка вважала, що Варда не лише порушила традиції патріархального суспільства, а підтримувала право арабських жінок і їх прагнення до свободи у цілому. Май викладала багато курсів, темою яких було дослідження творчості Варди в жіночих колах у Каїрі і Бейруті на початку ХХ-го століття.
Цього року минає 150 років з дати публікації збірника віршів Варди аль-Язажі «Сад троянд», який надихнув на творчість багатьох жінок на Близькому Сході. Чи можемо ми сьогодні знову подивитися на роботу Варди очима А. Кримського й М. Зіяде і вивчати її доробок?