Я не наважувався братися до цієї книги, поки не перечитав казку про Алі Шара і Зумуруд з "Тисяча і однієї ночі", з якою я вперше познайомився шістдесят років тому. І той дев’ятирічний хлопчик повернувся, коли я читав роман М. Гримич — із дитячим захватом я знову спостерігав, як розгорталася історія Алі Шара та Зумгуруд, цього разу вже у романі української письменниці, і щиро боявся, що подорож червоної машини закінчиться раніше, ніж закінчиться казка з «Тисячі і однієї ночі».
У прекрасний, чарівливий світ привела нас Марина Гримич, і завдяки чудовому соковитому арабомовному перекладу Імада я дізнавався про різні культури, про змішані шлюби і про ті пригоди, які починаються в Бейруті, переносяться в гори та на пляжі Лівану й закінчуються в Рмейші на південному кордоні у переддень Різдва, щоби виявити, що Джавад із Баалбека - це Алі Шар, а його дружина Ажнабія - та сама Зумуруд! Що ж до головної героїні Павлини, яка подарувала кришталевий салатник Святому Антонію, то так вона кмітливо і делікатно використала місцеве релігійне вірування, щоб передати йому своє щире прохання і щоб сповнилося її бажання — щоби знайшлася і повернулася її землячка і подруга по соціальній мережі. Ось так через Україну, край Миколи Гоголя, який писав неймовірні твори, де поєдналося фантастичне і реальне, через казки “Тисячі і однієї ночі”, я прочитав історію, у якій вигадка і дійсність переплелися найзахопливішим чином.Нехай письменниця, читачі і Імад дозволять мені запозичити уривок з відомої пісні Саміра Тауфіка про червону машину:
З Бейрута до Баальбека
Їхала червона машина,
Ця твоя машина, мій любий,
Я впізнала її по номеру.
І зараз я можу додати до цієї пісні:
З України до Лівану
Їхала червона машина!
Сахер Араб (Нотаріус, письменник)